Комунальний заклад"Заклад дошкільної освіти( ясла-садок) комбінованого типу № 2 " Ракета"

 





Виховна робота

 

       

   

   ГУРТКОВА РОБОТА 2021-2022 Н.Р.

 

з/п

Назва гуртка

Направленність

Програма за якою працюють

Вікова група

Керівник

Кількість охоплених дітей

1

«Цікаві шашки»

Розумовий розвиток

"Цікаві шашки" Програма та методичні рекомендації з навчання дітей старшого віку гри в шашки.

старша група

Галюк Т.Ю.

12 дітей

2

«Дивовижний світ мистецтва»

Художньо – естетичний розвиток

«Дитина» Освітня програма для дітей від 2 до 7 років. Розділ «Дитина у світі культури»

 

середня група

Хвостова К.М.

Вся група

3

«Гармонія руху»

Хореографічний

розвиток

 

«Дитяча хореографія» Програма хореографічної діяльності дітей від 3-х до 7-ми років. Навчально-методичний посібник. Шевчук А.С.

 

старша група

Мельник О.Ю.

12 дітей

 

 

"ФОРМУЄМО СОЦІАЛЬНУ ВПЕВНЕНІСТЬ ДИТИНИ" 

 

     У дошкільному віці закладаються основи соціальної компетентності дитини, визначається напрямок її розвитку і успішної адаптації у соціумі.

     Одним із завдань дошкільної освіти, як зазначається у Законі України «Про дошкільну освіту», є формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду.

     Базовий компонент дошкільної освіти в Україні визначає обов’язковий мінімальний ступінь компетентності, необхідний для нормального функціонування дитини у навколишньому середовищі. У ньому наголошено, що дошкільний заклад є відповідальним за процес соціального розвитку особистості та передбачено набір елементарних знань, уявлень, практичних умінь і навичок, які гарантують дитині адаптацію до життя, здатність орієнтуватися у ньому, адекватно реагувати на явища, події, людей.

     Одне з найважливіших завдань педагога - формування у дітей упевненості в собі і в своїх силах, а також позитивного ставлення до себе і до

навколишнього світу.

     Вихователі постійно слідкують за емоційним станом дітей і у міру свого досвіду і можливостей прагнуть створювати умови для формування у вихованців позитивного емоційного ставлення до навколишнього світу.

 

СОЦІАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ДОШКІЛЬНИКА - ЯК ОСНОВА РОЗВИТКУ ДИТИНИ

 

Компетентною особистістю слід вважати дитину, яка:

            -    Вміє орієнтуватися в життєвих ситуаціях;

            -    Спроможна правильно оцінити події, явища, вчинки;

            -    Здатна вибирати доцільні способи дій і вчинків;

            -    Може самостійно розв’язувати нескладні проблеми, виходячи з власного досвіду.

 

    Соціальна компетентність -  є складовою життєвої компетентності дошкільника і характеризує його спроможність налагоджувати продуктивну взаємодію з іншими людьми, працювати в команді, запобігати конфліктам, приймати самостійні рішення, відповідати за їхні наслідки для оточення.

 

    Соціальну компетентність дошкільника можна вважати сформованою, якщо дитина:

   -   Володіє елементарними знаннями про соціальні явища, події, людей, взаємини, способи їх налагодження;

   -   Цінує, визначає значущість для себе всього, що пов’язано із соціальним життям, цікавиться ним;

   -   Називає словами, вербалізує основні назви, пов’язані із соціальним життям;

   -   Передає свої враження, пов’язані з  соціальними подіями та взаєминами людей, художніми образами (малює, ліпить, співає);

   -   Пов’язує соціальну активність людей і свою власну з виконанням соціально схвалюваних стандартів;

   -   Реалізує свої знання та інтереси у соціально зрілих формах поведінки;

   -   Проявляє у поведінці конструктивну творчість;

   -   Збалансовує особисті та соціальні інтереси.

 

     Людина, як соціальна істота, не може існувати відчужено від інших людей.

     Дитина дошкільного віку прагне "бути у стосунках" дуже рано. Саме завдяки цьому виникає процес спілкування, без якого неможливий психічний розвиток.  Якщо дитина почуває себе обділеною у взаєминах з дорослими і однолітками її система стосунків стає деструктивною, як для себе самої, так і для оточуючих.

 

     Для більшості дошкільників те, що про них думають інші, і як вони поводяться з ними, є одним із могутніх джерел впливу на поведінку.

Не бути визнаним (прийнятим) у своєму середовищі – справжнє горе для хлопчика. Він почувається позбавленим можливості задовольнити одну з базових людських потреб – потребу в соціальному прийнятті, приєднанні та заохоченні.

     Невизнання оточення дуже позначається на психологічному розвиткові особливості. Навпаки, соціальне прийняття з ранніх років асоціюється з утіхою, захищеністю, комфортом.

 

     Тож треба навчити дитину, яка лише розпочинає свій життєвий шлях, правил:

     -  до всього слід ставитися свідомо;

     -  кожна людина має право на помилку;

     -  якщо щось незрозуміло, варто перепитати дорослого та пересвідчитися у доцільності і корисності виконання його вимоги – це не соромно, не забороняється.

     -  використовувати соціальний вплив;

     -  розпізнавати намагання інших впливати на неї всупереч її волі;

     -  вирішувати у кожній конкретній ситуації – поступитися впливу чи уникнути цього.

     Для активного засвоєння дошкільнятами цінностей, соціальних норм і правил в єдності мотиваційного, когнітивного і діяльнісно-практичного компонента в їх життєдіяльності необхідно направляти виховну роботу таким чином, щоб дитина відчувала себе впевненим, захищеним, щасливим, переконаним у тому, що його люблять, задовольняють його розумні потреби.

 

      

    "ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС - СИМВОЛ ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ"


    Співуча, чутлива душа українського народу найяскравіше відбивається у мистецтві народного розпису. Хати розписували там, де вони були вибілені, готові до розпису. У Карпатах та на Поліссі такого не зустрінеш — там хати рублені з дерева, тому й нема на чому писати. А ось Хмельниччина, Катеринославщина, Полтавщина — тут мистецтво розпису хат розквітло багатим цвітом. А ще цікаво, що розписи навіть сусідніх сіл відрізнялися, мали якісь особливості суміші фарб, манери писання квіток, дерев тварин. Крім того, українець просто не міг не розмалювати все навколо себе, весь світ зробити цікавим, яскравим, сонячним. Усюди розмальовували дерев’яний посуд — тарілки, кухлі, меблі — мисники, полиці, весільні скрині, вози, сани, кінські дуги, малювали на папері. Петриківська майстриня Тетяна Пата розмальовувала навіть барабани віялок!

    Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної ф творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. А тут своє, народне, живе! «Весілля», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці»… Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.

    Цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати. Усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях — квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. Хати жителів Петриківки — музей народного мистецтва, який живе своїм життям. Розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку сидиш — нащо кудись йти?

    Петриківці привчають дітей до малювання змалку, передаючи свої особливі технічні засоби, секрети малювання. Майстриня Параска Павленко малою малювала зелені листочки й стебла, її старша сестра Віра — квіти, менша, Галя, писала сині ягоди винограду. В їхній сім’ї малювали всі. Фарби купували або готували самостійно. Коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. Розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. Саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.

    А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики роблять самі майстри з котячого хутра, вистриженого з грудей. Рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. Життєрадісні, лагідні петриківські розписи милують зір, дарують життю яскравість. Мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. Фарби беруть чисті, ніколи не змішують — синя, червона, малинова, зелена, жовта… Ритмічні мазки формують тільця пташок, передають відчуття польоту, рухи крилець, навіть повітря навколо. Колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця.

    В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й крас

   Співуча, чутлива душа українського народу найяскравіше відбивається у мистецтві народного розпису. Хати розписували там, де вони були вибілені, готові до розпису. У Карпатах та на Поліссі такого не зустрінеш — там хати рублені з дерева, тому й нема на чому писати. А ось Хмельниччина, Катеринославщина, Полтавщина — тут мистецтво розпису хат розквітло багатим цвітом. А ще цікаво, що розписи навіть сусідніх сіл відрізнялися, мали якісь особливості суміші фарб, манери писання квіток, дерев тварин. Крім того, українець просто не міг не розмалювати все навколо себе, весь світ зробити цікавим, яскравим, сонячним. Усюди розмальовували дерев’яний посуд — тарілки, кухлі, меблі — мисники, полиці, весільні скрині, вози, сани, кінські дуги, малювали на папері. Петриківська майстриня Тетяна Пата розмальовувала навіть барабани віялок!

    Село Петриківка, в якому малювала майстриня, відоме всьому світові. Реліктове село, в якому збереглися майже всі види декоративно-прикладної в творчості. Тут займалися усіма видами розпису, місцеві народні художники малювали олійними фарбами чудові народні картинки — такі можна побачити тільки у музеях та альбомах старовинного мистецтва. А тут своє, народне, живе! «Весілля», «Наталка-Полтавка», «Москаль-чарівник», «Цигани», «Побачення біля криниці»… Раніше такі картинки прикрашали кожну селянську хату.

    Цілими лантухами виносили петриківчани на ринок свої яскраві мальовки на папері, особливо перед великими святами, коли білять хати. Усі кольори райдуги тріпотять на цих чарівних папірцях — квіти, орнаментальні фризи, довгі зубчасті «лиштви» для оздоблення поперечних дощок стелі. Хати жителів Петриківки — музей народного мистецтва, який живе своїм життям. Розмаїття квітів, ягід, листочків захоплює, тягне роздивлятися й роздивлятися. Мов у райському садку сидиш — нащо кудись йти?

    Петриківці привчають дітей до малювання змалку, передаючи свої особливі технічні засоби, секрети малювання. Майстриня Параска Павленко малою малювала зелені листочки й стебла, її старша сестра Віра — квіти, менша, Галя, писала сині ягоди винограду. В їхній сім’ї малювали всі. Фарби купували або готували самостійно. Коли не залишалося купованої зеленої фарби, робили її з молодого зеленого жита. Розтирали його, сік розмішували з жовтком то й діставали гарну зелену фарбу. Саморобна яєчна темпера була основою фарб петриківчан.

    А яке ж цікаве приладдя для розпису! Пензлики роблять самі майстри з котячого хутра, вистриженого з грудей. Рослинні орнаменти легко лягають на білий папір. Життєрадісні, лагідні петриківські розписи милують зір, дарують життю яскравість. Мазки кладуть не щільно, між ними має проглядати біле тло, тоді розпис буде мережаний, прозорий, легкий. Фарби беруть чисті, ніколи не змішують — синя, червона, малинова, зелена, жовта… Ритмічні мазки формують тільця пташок, передають відчуття польоту, рухи крилець, навіть повітря навколо. Колорит петриківських творів завжди чистий, прозорий, ніби освітлений променями сонця.

    В кожної петриківської майстрині свої улюблені сюжети. У Надії Білокінь — цибульки, двоколірні «яблучка», кетяги калини, грона винограду. У Параски Павленко — пташки, квіти… Дивлячись на твори петриківського розпису, не перестаєш захоплюватися життєдайними силами українського народу, його невгамовним потягом до творчості й краси.